Родина – природний осередок найглибших людських почуттів: тут народжуються і поглиблюються любов до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, пошана до рідної мови, історії, культури. Основне завдання сім’ї як першого соціального інституту – навчити дитину жити у злагоді з довкіллям і згоді з собою, створити сприятливі умови для її особистісного становлення, вправляти в умінні розгортатаи конструктивну, творчу, гуманістично спрямовану життєдіяльність.
Призначення батьків, як найближчих для зростаючої особистості людей, полягає не лише в тому, щоб виступати для неї постачальниками нової інформації, контролерами дій і вчинків, поціновувачами її життєвих здобутків, партнерами по спілкуванню, але й бути свого роду “амортизаторами”, які пом’якшують життєві удари, нівелюють вплив стресогенних чинників, відновлюють рівновагу між зовнішніми подіями та їх переживанням дитиною, заспокоюють, розсіюють сумніви, знімають напруження, вчать опиратися на власні сили.
За тисячолітню історію людства склалися дві гілки виховання молодого покоління: сімейне і суспільне. Єдність у вихованні, що здійснюють дитячий садок і родина, забезпечує певну системність роботи, вироблення необхідних стереотипів у маляти. Водночас успішніше формуються моральні почуття та уявлення дитини, міцнішими стають навички та звички поведінки, а її життя – організованішим, цілеспрямованішим і радіснішим.
Співпраця дошкільного закладу та сім’ї передбачає наявність у батьків відповідальності, а у педагогів – сімейної центрованості освітньої діяльності, заснованої на розгляді дитини в контексті її родини.